Етичні аспекти та загрози експертизи культурно-мистецьких проєктів.

Abstract

У статті порушується питання епістемологічної (тобто пізнавальної) обґрунтованості експертного прогнозу щодо реалізованості та успішності мистецького проєкту, особливо за умов, коли проєкт ще не реалізований і не має наочних результатів, адже на відміну від технічних або соціальних проєктів, не завжди піддається лінійній оцінці. Автори аналізують, як інституційна доброчесність експертного середовища впливає на довіру до культурної політики загалом та результати грантових конкурсів зокрема. Наведено огляд підходів до етичного регулювання експертизи у європейському науково-культурному контексті, зокрема на основі документів Singapore Statement on Research Integrity та European Code of Conduct for Research Integrity. Запропоновано принципи формування етики рецензування в сфері культури, орієнтовані на підвищення прозорості, фаховості та відповідальності експертів, а саме практики анонімного рецензування, декларування конфлікту інтересів, розширення складу експертної ради з урахуванням фахівців із різних мистецьких напрямів. У висновках підкреслено потребу в розробленні національних етичних кодексів для експертів у сфері культури аналогічно до наукової сфери та запровадженні інституційних механізмів превенції порушень етики. Розв’язання проблеми етики експертної діяльності в культурі вимагає комплексного підходу, що поєднує нормативне, інституційне та освітнє регулювання. Ключовими завданнями найближчого часу мають стати: формування публічної етичної рамки для оцінювання культурно-мистецьких проєктів, розроблення інструкцій з етичної поведінки експертів, підвищення прозорості конкурсних процедур та запровадження механізмів апеляції. Перспективним напрямом подальших досліджень є аналіз кейсів успішної та провальної експертизи в культурній сфері, а також вивчення зарубіжних моделей етичного саморегулювання в експертних спільнотах.